Ось вона ця мить! Поєднання з природою, коли виростають крила, а душа співає. Співає тому, що виривається на волю, поєднується з природою, оточуючим світом, що уособлює в собі безмежне чисте море, яскраве сонечко, голубе небо з легесенькими хмариночками, лагідним вітерцем, білим-білим берегом моря. Йдемо — зовсім не спекотно, здається оточуючий світ нас обіймає, вітає, радіє. І чомусь мені здається, що тихенько радіє кожен учасник нашого походу на острів.

Чудовим чином, ніби ангели нас перенесли, ми переправились на острів з важкими рюкзаками, наповненими багатьма літрами води. Було трішки страшно, як нам вдасться нести таку нелегку ношу, і як нам вдасться переправитися на берег…

І все-таки розумієш, що людина не може без природи, не можливо не дивуватися звідки така краса, і чому так добре, легко і комфортно серед природи. Чому так приємно іти босому, жити без комфорту, без душу, без гарячої води. Чому нас так приваблює такий спосіб життя, чому нам в задоволення побути в тиші, послухати шум моря, вітру, чути звуки, які видають звірі, які живуть на острові, спостерігати за слідами, які залишили по собі звірі, слухати як шумить ракушка, — дивуватися цьому всьому і вбирати в себе цю красу, за якою, мені здається, сумує майже кожна людина. Тому, що ми відірвані від природи, а в генетичній пам’яті це тяжіння і єднання з природою збереглося.

Не можливо не дивуватися, що на острові, оточеному з усіх сторін морем є прісна вода, яка тече з-під землі. Хіба це не диво? Хіба це не милість Божа до людей? Хіба це не благодать?

Тому три з половиною дні, пройшли як мить, як сон. Три з половиною дні наповнені вщерть сонцем, морем, повітрям, купанням, заходом сонечка, зорями, повним місяцем, переглядом фільму під назвою «Море», місячною доріжкою на морі, світанком, пробудженням природи.

Слава Богу за такий чудовий подарунок, за таку чудову подорож. Це все можна «пити і пити», і довго-довго згадувати, таке не забувається…

Міцного здоров’я нашому Сергію і його родині!

Світлана Ковбасинська